O akci
Дитяча театральна студія «The театр», м. Вінниця
Вистава присвячена життю і творчому шляху Леся Курбаса — реформатора українського театру, засновника мистецького об’єднання «Березіль» та одного з найяскравіших представників Розстріляного відродження.
Дія починається в атмосфері 1920-х років — доби українізації, культурного піднесення та віри в народження нового мистецтва. На сцені постає постать Курбаса — митця, який проголошує ідею національного за суттю й європейського за формою театру. Через спогади акторів і пластичні етюди розкривається його шлях: навчання у Відні, повернення до Києва за порадою Рудольфа Штайнера, створення студії, що переростає у театр «Березіль». Курбас формує новий тип актора — інтелектуала, що поєднує мислення й фізичну довершеність.
Паралельно розгортається особистісна лінія: юнацьке кохання до Катерини Рубчакової, драматичний постріл у серце, знайомство і шлюб із Валентиною Чистяковою, яка стає його соратницею та провідною акторкою театру.
У Харкові «Березіль» переживає творче піднесення. Співпраця з драматургом Миколою Кулішем народжує знакові вистави — «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната». Театр сміливо експериментує з формою, поєднує сцену й кіномистецтво, запроваджує режисерські та макетні майстерні, активно взаємодіє з глядачем.
Проте ідеї свободи вступають у конфлікт із тоталітарною реальністю. Політичний тиск посилюється після самогубства Миколи Хвильового. Курбаса викликають до партійного керівництва, звинувачують у націоналізмі, «курбасизмі», ідеологічних відхиленнях. Його усувають з посади, а згодом заарештовують за сфабрикованими обвинуваченнями у контрреволюційній діяльності.
Кульмінація вистави — етапування на Соловки, символічний образ «дракона»-потяга з вагонами-домовинами. Навіть у таборі Курбас не зраджує мистецтву — організовує театральні постановки серед ув’язнених, стверджуючи, що театр може існувати всюди, де є потреба в надії.
Фінал трагічний і водночас піднесений: розстріл Курбаса і Куліша як символ знищення цілого покоління української інтелігенції. Лише через десятиліття правда про їхню загибель стає відомою. Та попри фізичне знищення митців, їхня ідея не вмирає.