Про подію

Сьогодні, через 67 років після прем’єри балету Кос-Анатольського «Сойчине крило» у Львові, герої новели Івана Франка знову повертаються на сцену. Спочатку у самісінькому центрі старого Києва, у Київській опері на Подолі. А тепер у Львівській національній опері. Знову партитуру балету «Сойчине крило» розгорнуто на диригентському пульті оркестру.

Про що ця вистава? Заради чого сьогодні мовою музики і танцю театр оповідатиме цю історію?

Страшна війна, на яку довелося сьогодні постати українському народові, розкрила нам сенс новели Франка. Це історія про повернення до рідного дому! Цей сюжет – про повернення втраченого раю!

Тільки-но чиста й нерозсудлива Манюся в пориві мінливого почуття і примхи залишає батьківське обійстя і свого коханого Хому, тільки-но в потязі, що рухається на північ, вона перетинає кордон іншої, сусідньої імперії, – вона втрачає все! Втрачає свободу, цноту, гідність жінки, права людини. Миттєво вона перетворюється на іграшку в руках лихих людей, на річ, яку можна купувати і продавати, на бранку, з якою можна робити все, що завгодно. Але, попри жах страшних випробувань, вона знаходить сили зберегти себе! Зберегти своє життя, яке для неї втратило цінність і стало майже непотрібним. Зберегти гідність вільної людини, в якої відібрано свободу. Зберегти надію на визволення. Зберегти віру у можливість знову стати щасливою. Зберегти в серці своє кохання. Для цього треба лишень повернутися на Батьківщину, до України, у передгір’я Карпат.

Повернутися туди, де рідна хатина, туди, де живуть свої люди. Бо лиш там можна повернути втрачене щастя. Лиш рідна природа здатна втамувати біль змученого моральним та сексуальним насиллям душі і тіла. І лиш там – серед своїх – можна знайти того єдиного на світі, хто має в серці справжнє, благословенне самим небом, велике й вічне кохання, яке здатне пробачити будь-яку вину!